ЕМОЦІЙНИЙ КОМФОРТ

1. Створюйте в сім΄ї комфортне середовище для дитини. Любіть її. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з нею.
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
3. Адекватно реагуйте на негативні емоційні вияви дитини.
4. Задовольняйте природну потребу дитини в емоційній безпеці.
5. Вчіть дитину дотримуватись порядку, пояснюючи його важливість для збереження позитивних емоцій.
6. Запобігайте виникненню депресивних станів.
7. Формуйте в дітей відчуття власної досконалості (усвідомлення образу „я”, самооцінка, рівень домагань, особистісні очікування), потребу в постійному самовдосконаленні.
8. Наповніть свою душу й серце любов΄ю до всіх і до всього. Передавайте це дітям. Більше всміхайтеся. Це запорука здорової сім΄ї, особистого здоров΄я – вашого й ваших дітей.
9. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу.
10.Не читайте дитині нотацій і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою.
11. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ.
12. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помилок.
13. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні.
14. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, що вона говорить.
15. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги.
16. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява – дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його!
17. Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її ні трохи не менше, ніж інших дітей.
18. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми – перемінити обстановку, відволікти їх.
19. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитини певні якості, ставтеся до неї так, ніби вони вже є.
20. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі – надати дитині можливість самостійно приймати рішення.
21. Не поправляйте дитину в присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження.
22. У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу.
23. Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте таку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов΄язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе.
24. Проаналізуйте разом із дитиною (у вільній ненав΄язливій формі) можливі варіанти подолання тих, чи інших складних ситуацій повсякденного життя, які часто зустрічаються або можуть зустрітися дитині.
25. Виховуючи дитину, не забувайте про її темперамент та особливості психічних проявів у зв΄язку з цим.

 

 

 

 


Причинами порушення психічного здоров'я

дитини можуть бути такі чинники:

 

–Емоційно-нестабільний стан майбутньої мами в період вагітності та наявність стресових ситуацій; небажаність дитини або невідповідність статі новонародженого бажанням батьків;

 

–Аномальний, травматичний перебіг пологів, травмування певних відділів нервової системи немовляти; біологічна і соціальна незрілість батьків;

 

–Наслідки Чорнобильської катастрофи, що виявляються у негативній деформації емоційного стану дорослих і дітей;

 

–Суспільно-економічне становище, перехідна кризова ситуація, напруженість життя, прискорення його ритму — як результат відчуття невизначеності, страху перед майбутнім у значної частини населення, стресові стани та емоційні перевантаження;

 

–Низький рівень психологічної культури батьків, переважання невротичних станів, що спричиняє появу у дітей почуття страху і тривожності; відсутність у поведінці дорослих гнучкості та доброзичливості; незадовільний стан сімейних взаємин;

 

– Недостатня особистісна самореалізація дитини, дискомфорт у міжособистісних взаєминах з членами сім'ї, з ровесниками та педагогами;

 

–Раннє навчання та його невідповідність психічним та віковим можливостям дітей; завищені навчальні вимоги, надмірна інформатизація, абстрактність та відірваність знань від життя.

 

–Стан психічного здоров'я, повноцінна життєдіяльність дитини значною мірою залежать від збалансованості емоцій. Позитивні емоції забезпечують оптимальність перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, уяви, мислення), поліпшують ефективність інтелектуальної діяльності та підвищують рівень активності особистості. Позитивний емоційний стан сприяє формуванню вольових процесів, від яких зале­жить успішна діяльність особистості, в тому числі й навчальна діяльність.

 

 


СПОСОБИ ПРОФІЛАКТИКИ ПСИХОЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ:

 

o   економно витрачайте свої емоційно – енергетичні ресурси;

o   будьте оптимістом;

o   ігноруйте похмурі сторони життя, позитивно оцінюйте події та ситуації;

o   живіть під девізом : «Загалом усе добре, все, що відбувається тільки на краще»;

o   сприймайте незадовільні обставини життя як тимчасові та намагайтеся змінювати їх на кращі;

o   помічайте свої досягнення та успіхи, хваліть себе за них, радійте досягнутій меті;

o   «не прокручуйте» постійно в голові негативні ситуації, краще усвідомте причини помилок та зробіть відповідні висновки;

o   візьміть за правило: довше і частіше спілкуватися з приємними людьми та навпаки обмежте спілкування до мінімуму з неприємними;

 

o   необхідно бути гнучким в оцінках дій інших людей. Пам'ятайте, що всі люди мають право на помилки, кожна людина має право на прояв індивідуальності. Спостерігаючи за іншою людиною, звертати увагу те, чим ви з нею схожі і коли хтось зробить те, що вам не подобається, пригадайте, що ви іноді робите подібні речі.


Психологічне здоровя: основні риси та показники здорової особистості

У матеріалах Всесвітньої федерації психічного здоров'я термін «психічне здоров'я» (а точніше психічне нездоров'я) не зводиться до психічних розладів, які є предметом психіатрії.

Ось деякі положення щодо психічного здоров'я.

«Психічне здоров'я — це набагато більше, ніж просто відсутність психічних захворювань.


 Психічне здоров'я - це те, що ми всі бажаємо мати, причому незалежно від того, чи знаємо ми, що це таке, чи ні. Коли ми говоримо про щастя, духовний спокій, радість або задоволеність, ми говоримо про психічне здоров'я».

Поняття психічне здоров'я охоплює шляхи гармонізації людини, її бажання, амбіції, здібності, ідеали, почуття і свідомість. Багато ступенів психічного здоров'я, яке можна визначити на підставі таких показників:

vяк Ви ставитеся до себе;

vяк Ви ставитеся до інших;

vяк Ви справляєтеся з потребами життя».

1. Конкретизація цих положень:

                Психічно здорові люди добре ставляться до себе.

                До себе, як і до інших, вони ставляться толерантно, спокійно.

                Вони не зменшують і не перебільшують свої здібності.

                Вони можуть бачити, усвідомлювати свої недоліки.

                Вони поважають себе.

                Вони вважають, що можуть правильно поводитися у більшості ситуацій, що виникають.

2. Вони почуваються добре поруч з іншими:

               Вони враховують інтереси інших людей.

               Вони люблять людей і довіряють їм.

               Вони не принижують інших і не дозволяють їм робити цього.

               Вони вважають себе частиною групи.

               У них є почуття відповідальності за інших людей.


3.
Вони відповідають життєвим потребам:

           Якщо виникає проблема, вони намагаються її вирішити.

           Вони не бояться взяти на себе відповідальність.

           Вони намічають реальні цілі.

           Вони можуть самостійно приймати рішення.

           Їм подобається докладати зусилля до того, чим вони займаються.

 

Основні риси, психічно здорової особистості.

ØВона вільно ставить перед собою цілі й вірить у свої можливості досягнення життєвих планів.

ØТакі цілі, як правило, реальні, оскільки людина здатна об'єктивно оцінити свої можливості й здібності.

ØДіяльність людини не детермінується лише зовнішніми силами: людина бере на себе відповідальність за свої вчинки.

ØТаким особистостям властиві творчі здібності у певній галузі.

ØЇм властиві повага до себе та інших, демократичність у взаєминах з іншими, відмова від лицемірства і маніпулю­вання як засобу впливу.

 

Психічне здоров'я особистості досить тісно пов'язане не лише з фізичним здоров'ям, яке є основою особистісного здоров'я, а й з моральним (духовним) та соціальним здоров'ям. Від врівноваженості, психологічної стійкості та самодостатності особистості залежать її взаємини з навколишнім світом, ступінь оволодіння духовними цінностями, побудова взаємин на основі моральних норм, адаптація до змін соціального середовища. Здорова дитина завжди життєрадісна, активна, комунікативна, має оптимальний рівень розумового розвитку. Стан психічного здоров'я дитини характеризується показниками нервово-емоційного розвитку та характером перебігу пізнавальної активності. Саме від емоційного стану залежить і пізнавальна активність дитини, і характер її спілкування з однолітками та дорослими, і поведінка. Причому, чим менша дитина, тим відчутніша ця залежність. Психічне здоров'я на всіх етапах онтогенезу забезпечує повноцінний розвиток особистості (інтелектуальний, емоційно-вольовий, комунікативний, духовно-моральний); сприяє становленню особистісного «Я» та ефективній самореалізації особистісних можливостей.

Психічно здоровій особистості притаманні гармонія, психічна врівноваженість, духовна спрямованість, орієнтація на саморозвиток і вдосконалення, збагачення особистісних властивостей.

 

 

Серед основних показників психічного здоров'я можна

виокремити такі:

 

в емоційній сфері — позитивно-емоційний стан, подолання негативних емоцій, у тому числі й руйнівних (страх, гнів, заздрощі, жадібність), емоційна стабільність (самовладання), вільне виявлення емоцій, їх адекватність, оптимальне самопочуття;

в інтелектуальній сфері — здатність концентрувати увагу, утримувати інформацію в пам'яті, вміння логічно мислити, виявляти творчість, активність у пізнавальній діяльності;

у мотиваційно-особистісній сфері — адекватний рівень домагань, адекватна самооцінка, особистісна автономія, самоповага, самоконтроль, сформованість вольової сфери, цілеспрямованість, активність, позитивна мотивація життєдіяльності, поведінки та взаємин, адекватне сприйняття навколишнього світу та самого себе.

За твердженням Г. С. Никифорова, існують і певні

ознаки психічного нездоров'я, серед яких найбільш вірогідними є такі:

v
відсутність уміння логічно мислити,

vкатегоричність (стереотипність) мислення;

vемоційна неврівноваженість,

vафективна «тупість»,

vзлість,

vворожість,

vпідвищена тривожність тощо.

 

  Серед особистісних властивостей можна виділити:

v   неадекватність самооцінки (нереально висока або низька),

v   зневіра у власних можливостях,

v   уникнення відповідальності за себе,

v   втрата самоконтролю або наявність гіперсамоконтролю,

v   послаблення волі.

 

У цілому для нездорової особистості стають характерними втрата інтересу, любові до ближніх, відсутність мотивації життєдіяльності, пасивна життєва позиція.

 

 


Симптоми кризи 3-річного віку

Криза 3-річного віку характерізується наявністю певних симптомів.

Психологи визначили декілька основних ознак, що сигналізують про наявність у дитини саме кризи трирічного віку.

·        
Упертість.

У кризовий період - це одна з найяскравіших рис характеру. Дитина упирається з приводу та просто так. Головним його прагненням в цей період є досягнення необхідного, а не бажаного. Якщо мама покликала дитину їсти, вона буде твердити: "Не піду", навіть якщо їй хочеться їсти.

Батьки, прагнучи виховати слухняну дитину, наказують її, тиснуть на малюка. Така поведінка - далеко не кращий вихід з цієї ситуації. Дитина, намагаючись реабілітувати себе, буде провокувати ще більше таких ситуацій, намагаючись показати своє "Я".

·         Негативізм.

Проявляється у прагненні малюка зробити все навпаки, навіть всупереч своїм бажанням. Іноді непослух дитини батьки сприймають як негативізм. Коли дитина не слухається батьків, вона діє так, як їй хочеться, задовольняючи своє бажання. При негативізмі вона йде наперекір навіть собі. Негативізм зазвичай з'являється лише з батьками та близькими людьми, чужих сторонніх людей дитина слухається, поводиться спокійно і поступливо.

Іноді негативізм дитини виглядає смішно: вона настільки сильно висловлює свою незгоду, що, показуючи на собаку, каже: "не собака", або ще щось подібне в цьому дусі.

·         Норовистість.

Дитина починає висловлювати всілякі протести не тільки проти своїх бажань і волі батьків, але й проти звичайних дії, і проти існуючого укладу. Протестує вона проти прийнятих правил, не погоджується виконувати чистити зуби, митися).

·         Свавілля.

Це прагнення виконувати самостійно всі дії та операції, незважаючи на те, що у дитини не вистачить умінь або сил їх виконати.

·         Знецінення.

Це характеризується тим, що дитина, ще вчора висловлювала прихильність і любов до батьків, близьких людей, а сьогодні починає обзивати їх різними нехорошими і лайливими словами. Улюблені іграшки їй теж перестають подобатися, вона їх починає обзивати, а іноді кидати, розбивати, рвати.

У період кризи поведінка малюка непередбачувана, імпульсивна і направлена в основному негативно. Дитина - це маленький руйнівник, який всіляко намагається керувати батьками, відстояти свою точку зору, він хоче, щоб його бажання виконували. З дитиною досить часто трапляються істерики і різкі зміни настрою.

 

Криза 3 років: про що треба знати батькам

 

1. Звертаючись до дитини, формулюйте свої прохання не у вигляді твердження ("Іди їсти"), а у вигляді питання ("Ти їсти будеш?", "Ти їсти будеш зараз чи пізніше?", "Ти будеш їсти рисову кашку або гречану?" в залежності від відповіді, яку ви очікуєте почути).

2. Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов'язково говоріть "Дякую", якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.

3. Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

4. Поступайтеся дитині в "дрібницях", максимально розширте її права, дозвольте їй робити помилки, не втручайтеся в дитячі справи, якщо малюк про це не просить. Але в тому, що стосується його здоров'я і безпеки, а також здоров'я та безпеки інших людей - будьте непохитні - НІ, без жодних винятків!

5. Якщо малюк став чинити опір вашій пропозиції з почуття негативізму, просто зачекайте кілька хвилин. Йому потрібно трохи, щоб самому прийняти рішення.

6. Якщо у дитини, не дивлячись на ваші зусилля, почалася істерика, спокійно перечекайте її, і тільки потім поясніть, як "правильно" поводитися і чому. Але не чекайте, що малюк зрозуміє вас так, як вам би хотілося, навіть якщо вам здається, що ви все дуже докладно розжували.

 

 


Як не треба вести себе з такою впертою дитиною:

·         Не треба постійно лаяти дитину, карати її за всі неприємні для вас прояви її самостійності.

·         Не треба говорити "так", коли необхідно сказати тверде «ні».

·         Не треба привчати малюка до легких перемог, даючи привід для самовихваляння - потім будь-яка поразка для нього стане трагедією.

·         Не треба підкреслювати свою силу і перевагу над дитиною, протидіючи їй у всьому, - пізніше це приведе її або до байдужості, або до різних видів завуальованої помсти нишком.

 

 

·         Не треба боятися кризи. Все, що відбувається з дитиною, дорослі зазвичай оцінюють зі своєї позиції, а не з її точки зору, не розуміючи її. Більшість батьків лякаються кризи лише тому, що їм нема з ким порівнювати свого малюка.


Памятка батькам

щодо забезпечення позитивного емоційного настрою дитини вдома


АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКА. ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ.


 

Консультація для батьків:

 

«Як виховати у дитини любов до праці»

Трудове виховання
       Одного разу кожен з батьків задається одвічним питанням: як виховати у дитини любов до праці? Як правило, виникає ця проблема, коли юному чаду, якому судилося стати маленьким помічником, виповнюється 5-6 років.У цьому віці дитина вже в змозі виконувати дуже багато речей самостійно: одягатися, зав'язувати шнурки, допомагати по дому.  Дитина зробити це у стані. Але чи хоче вона? Далеко не завжди. І справа зовсім не у вродженому таланті. Працьовитість в дітях можна і потрібно виховувати майже з дитинства.
            Вже в 3 роки у малюків з'являється бажання допомагати батькам. Починається це з наслідування, і знайомого багатьом "дай я сам". Але часто дорослі з економії часу або страху, що дитина може зробити щось не так, прибирають за дитину іграшки, не дають помити за собою тарілку або самостійно полити квітку ... Не варто дивуватися років через 5, коли на прохання про допомогу ваше дитятко відповість відмовою. Виховати у дитини любов до праці можна тільки за допомогою терпіння і особистого прикладу. З народження малюки спостерігають за дорослими і прагнуть наслідувати їх у всьому. А з часом починають намагатися повторити їх дії. Але одного спостереження і наслідування недостатньо. З самого юного віку потрібно залучати дітей до спільної діяльності і терпляче пояснювати, що і як необхідно робити. Тільки тоді малюк навчиться розуміти важливість всіх скоєних маніпуляцій. І буде відчувати радість від виконання найпростіших щоденних обов'язків. Тому, коли ваш малюк років у 3 скаже: "Мамо, дай я сам!", - Дайте йому можливість вам "допомогти". І нехай після його "допомоги" вам доведеться витратити в кілька разів більше часу на прибирання, прання і інше - виховання у дитини любові до праці коштує того. Адже через кілька років це окупиться сторицею: працьовитий син сам вимиє посуд, розкладе по поличках одяг, не кажучи вже про свої іграшки, приведе в порядок взуття, протре пил і без нагадувань застеле ліжко - загалом, стане вашим незамінним помічником у багатьох справах. Домашні справи для дитини стануть невід'ємною частиною буденного дня, і не будуть викликати негативних асоціацій.
      Але якщо вашому чаду вже 5-6 років, не варто впадати у відчай. Трохи терпіння, бажання, любові і фантазії - і ваш маленька дитина стане вашим великим помічником. Адже так приємно, коли про твою дитину кажуть: "Треба ж, який маленький, а який працьовитий!". У такій важливій справі, як виховання працьовитості, не варто покладатися на інтуїцію і випадок.  Необхідно почитати відповідну літературу, порадитися з дитячим психологом і враховувати вікові і особистісні дітей. Одна дитина береться за справу неохоче, без ентузіазму, але зате справа, яка самостійно доведена до кінця, приносить їй ні з чим незрівняне задоволення. Таких дітей важливо концентрувати на результаті, передчутті радості від самостійно виконаної роботи, і розділити з ним цю радість, не занадто критично оцінюючи дрібні недоліки, допущені при виконанні завдання. Інша дитина, навпаки, активно приймається за нову справу, легко захоплюється, і так само легко остигає. А треті, не встигнувши взятися за роботу, прагнуть позбутися її - почуття невиконаної справи, що висить дамокловим мечем, дуже обтяжує їх. До кожного потрібен особливий підхід.

     У 5-6 років важливо пробудити інтерес до процесу діяльності або досягненню результату, а можна залучити дитину в роботу за допомогою гри або змагання. Пробудити інтерес і зберегти його протягом всієї справи - половина успіху. Але лише половина. Друга важлива частина виховання у дитини працелюбності - привчати дитину допомагати варто систематично, а не час від часу, обов'язково потрібно контролювати виконання завдання і, звичайно, хвалити і підкреслювати важливість того, що малюк робить. Відсутність систематичної праці у дитини - одна з найсерйозніших помилок у вихованні. Причому не тільки у вихованні любові до праці. Систематична робота по дому та наявність у дитини обов'язків, за виконання яких відповідає він сам, допомагає виховати в  маленької людини таку важливу якість, як відповідальність, і майбутній помічник вчиться працювати сумлінно й охоче.
         Не можна зменшувати роль спільної роботи з дорослим: у ній дитя вчиться виконувати все те, що від нього вимагається, як можна краще. Але ж для того, щоб щось поставити дитині в обов'язок, варто переконатися, що він вже вміє це робити, ретельно перевіряти виконану роботу, і тактовно, разом з дитиною, проводити роботу над помилками. І так день у день, поки дитина не навчиться виконувати свої функції якісно, і до тих пір, поки ця діяльність не увійде у дитини в звичку. Після цього можна додавати дитині новий обов'язок.
          Почати можна з найпростіших речей. Перш за все, варто навчити дитину самостійно прибирати за собою іграшки, прибирати зі столу. Розкладати одяг в шафі і доглядати за своїм взуттям. Ніколи не відмовляйте дитині, якщо вона хоче вам допомогти. Якщо те, що ваш помічник вирішив виконати, зовсім неможливо доручити малюкові (раптом чаду захочеться відремонтувати розетку, або вкрутити лампочку), не забороняйте йому цього робити, терпляче поясніть, з яких причин цю справу не можна виконати, і переведіть його увагу на інший вид діяльності . Завжди заохочуйте прагнення дитини до творчості. Залучайте її до спільного приготування їжі, нехай вона проявить свої гастрономічні здібності, можливо, в майбутньому ваш малюк не раз порадує вас кулінарними шедеврами, і ви з радістю будете згадувати хвилини, коли маленькі ручки великого кулінара зліпили свій перший пиріжок під вашим чуйним керівництвом. Привчіть малюка прибирати за собою ліжко і доглядати за кімнатними рослинами - ці заняття дуже легко перетворити на захоплюючу гру, яка все доросле життя буде приносити вашому чаду приємні спогади. Звичка працювати буде при нагоді малюкові зовсім скоро: школа не за горами, а старанне навчання вимагає любові до праці, відповідальності та звички добре виконувати свої щоденні обов'язки. Виховуючи в дитині любов до праці, ви по цеглинці допомагаєте йому будувати своє успішне майбутнє. Працьовитість допомагає дитині підвищити самооцінку, у малюка з'являється впевненість, що він може багато чого, і може робити це добре, а це обов'язково позитивно позначиться на його дорослому житті.
 

Рекомендації для батьків:
«7 способ
ів, як допомогти своїй дитині здійснювати прибирання після ігор»

Найпоширеніша проблема, з якою стикаються батьки малят (і навіть старших діточок) - це необхідність постійно збирати іграшки за дітьми.
 
Вони часто грають з величезною кількістю іграшок протягом дня і, крім того, їх увагу та зосередженість на який-небудь грі або іграшках швидко міняється. На жаль, переключення їх уваги з одного на інше, швидше за все, гарантує вам, що діти просто залишать іграшки, не прибираючи їх, і захопляться іншою грою. До кінця дня, розкидані по всьому будинку іграшки, створять враження, що по будинку пройшовся справжній ураган.
Існують реальні способи, щоб допомогти вашому малюкові навчитися збирати свої іграшки без великих зусиль з вашого боку. Перед вами сім приголомшливих способів для того, щоб допомогти вашому малюку прибирати за собою свої іграшки після того, як гра закінчена:
 

Перетворіть збирання іграшок в гру. Спосіб полягає в тому, щоб здійснювати прибирання наввипередки, наприклад, запропонуйте своїй дитині завершити прибирання кімнати до того, як пролунає таймер або дзвінок. Постарайтеся його захопити. Інший спосіб передбачає спів улюбленої пісні, призначеної для прибирання. Оголосіть дитині, що іграшки необхідно зібрати до того, як закінчиться пісня.
Винагороджуйте дитину. Якщо дитина дійсно досягає своєї мети і врешті-решт збирає свої іграшки чи хоча б просто допомагає вам у цьому, заохочуйте її і давайте їй маленькі винагороди за її старання. Хороше повинне траплятися тільки з тими, хто цього заслуговує, подібна теорія "працює" і у випадку з малюками.
Зберігайте іграшки в легкодоступних місцях. Діти люблять зручні полиці і ящики, куди вони можуть прибирати свої іграшки. Запропонуйте дитині різні місця, куди можна складати іграшки, наприклад, етажерку, ящики або іграшкові коробки з кришкою. Якщо ваша дитина не може дотягнутися до місця зберігання іграшок (скажімо, на верху шафи) або не може відкрити двері в шафу, це тільки збільшить його небажання і відмову в допомозі прибирання кімнати.
Вибирайте різнокольорові ящики і коробки. Цікаве місце зберігання більше "надихне" вашу дитину до збирання. До того ж, вибір будь-яких певних кольорів коробок і ящиків для певного типу іграшок також може збільшити інтерес вашої дитини до процесу. Сортування м'яких іграшок або ляльок від барвистих книг і крейди буде забавою для малят і вони, без сумніву, захочуть зробити те ж саме і на наступний день після своїх ігор.
Зробіть так, щоб час прибирання розглядався як звичайна справа, як порядок речей. Адже звичка - це іноді дуже потрібна річ, особливо у дітей. Дітям подобається, коли події легко передбачувані. Якщо діти звикнуться з тим, що їм необхідно щодня в певний час до вечері прибиратися в своїй кімнаті, то вони, найімовірніше, будуть підходити до цього простіше.
Використовуйте "відволікаючий маневр". Якщо ваш малюк відмовляється допомагати вам, спробуйте відвернути його від необхідності прибиратися. Залучіть його увагу іншим способом. Замість того щоб змушувати дитину прибирати іграшки, почніть розмову з іграшкою і тим самим привертаючи увагу маляти. Коли ваша дитина проявить інтерес до подій, пограйте разом, а потім попросіть його прибрати іграшку. Звичайно, в даному випадку, вам буде потрібно трохи більше часу, щоб прибратися в кімнаті, але проте ваша дитина оцінить ваше спілкування один на один, і прибирання кімнати більше не буде "війною".
Знайте міру. У деякі дні ніякі лестощі або заохочення не "зіграють вам на руку" в справі збирання іграшок. Можливо, ваш малюк просто себе погано почуває або втомився. Навчіться розуміти свою дитину по невидимих сигналах, дайте йому передих і хоча б на день звільніть від обов'язків. Зрештою, ви ж можете зайнятися прибиранням і завтра.

 

 

Консультація для батьків:
«Адаптац
ія дітей раннього віку до перебування в ДНЗ»

 

Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст..4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язково. Складовою безперервної освіти в Україні.
Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?
Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.
Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?
На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.
Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.
Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.
Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.
До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.
Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:
і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція;
і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;
і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;
і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.
Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.
Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.
Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.
Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.
Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.
Виокремлюють такі ступені адаптації:
Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.
Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.
Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.
Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.
Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.
 

Рекомендації для батьків:
Щоб процес адаптац
ії не затягувався,
необх
ідно
:

Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;
Наблизити домашній режим до садкового;
Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).
Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:
 

  • Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
  • Не залишати дитину на цілий день у групі;
  • Гуляти на майданчику після відвідування садка;
  • Давати із собою улюблені іграшки;
  • Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
  • Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
  • Зустрічати дитину з посмішкою;
  • Розповідати якомога більше позитивного про садок;
  • Підтримувати самостійність дитини вдома.

 


 

Рекомендації для батьків:
Дії задля поліпшення апетиту дитини

  • Не варто садовити дитину під час приймання їжі спиною до дверей, тому що таке розташування в просторі призводить до появи тривожності та зменшує апетит. Потреба в безпеці є базовою і від її задоволення залежить загальне са­мопочуття дитини і зокрема бажання їсти.
  • Не можна об'єднувати за одним столом дошкільників, які зазвичай граються разом, щоб вони не відволікали один одного від процесу харчування.
  • Слід увімкнути приємну тиху музику, яка подобається дітям. Це сприяє підви­щенню апетиту, задає певний ритм рухів.
  • Варто стежити за температурним режимом. У приміщенні, де їдять дошкіль­ники, не має бути душно чи жарко, адже це різко знижує апетит.
  • Не можна примушувати дитину сидіти за столом в очікуванні їжі — це її швидко втомлює та негативно позначається на процесі вживання їжі.
  • Під час годування дошкільників слід уникати негативних емоцій та неприєм­них розмов між працівниками дитячого садка та з батьками.
  • Не варто сварити дитину перед та під час прийому їжі, адже атмосфера впро­довж уживання їжі має бути спокійною та приємною.
  • Не можна виправляти помилки дитини в грубій та різкій формі на кшталт: «Не чавкай!», «Як ти тримаєш виделку?!», «Не криши!» тощо. Це негативно відображається на апетиті дошкільника і його ставленні до процесу харчу­вання.

(Джерело: журнал Практичний психолог – Дитячий садок)


 

 Рекомендації для батьків:

Дії у разі відмови дитини від їжі

  • Не можна змушувати дитину їсти або доїдати, тиснути на неї, навіювати почуття вини. Це формує негативне ставлення до процесу вживання їжі та до дорослого, який спонукає дитину доїдати.
  • Не слід обіцяти дитині щось в обмін на повністю з'їдену страву на кшталт: «Якщо з'їси — куплю...», «їж, а то Марійка з'їсть», «Не будеш їсти, не підеш на прогулянку», оскільки це знижує цінність їжі та значущість процесу її вживання.
  • Не варто вмовляти, залякувати дошкільника та відволікати його іграшками, читанням книг, іграми, для того щоб він з'їв порцію. Це призводить до порушення харчової поведінки.
  • Не можна перегодовувати дитину, адже вона з'їдає стільки, скільки потребує її організм у певному віці.
  • Слід зрозуміти причину поганого апетиту дитини або надто гострого реагування на їжу. Часто відмова їсти і погіршення апетиту залежать не від якості або смаку страв, а від інших чинників, серед яких нежить, погане відчуття запахів, некомфортні умови перебування, конфліктні чи стресові ситуацій.
  • Варто проконсультуватися з педіатром, якщо дитина страждає на часті дис- бактеріози. Надмірну перебірливість в їжі може спричиняти неприємний досвід вживання страв чи продуктів, після яких у дитини з'являлися больові відчуття.
  • Можна застосовувати прийом «активного слухання», якщо дитина відмовляється від їжі через втому або засмучення. У такому разі дорослий показує дитині, що розуміє її переживання, «чує» її. Слід запропонувати допомогу, озвучивши відчуття, стан дитини: «Ти стомився, тобі сьогодні складно, тому я тобі допоможу, давай погодую». Або можна відтермінувати прийом їжі: «Не хочеш їсти, тому що засмучений (розгніваний), — відпочинь (заспокойся, хай пройде образа), поїси пізніше». Результатом мудрої, стриманої поведінки дорослого стане те, що дитина передумає та почне їсти.

 

Рекомендації для батьків:
Розвиток творчості дитини

  • Знайомте дітей з усіма видами мистецтва.
  • Відвідуйте з ними театри, концерти, виставки , циркові вистави, музеї тощо.
  • Читайте дітям авторські та народні казки, дитячу літературу.
  • Заохочуйте дітей до імпровізованої драматизації казок, пісень, віршів.
  • Пропонуйте дітям придумувати свої казки й відображати  у малюнках, грі, діях.
  • Виготовляйте разом з дітьми різні види лялькового театру (настільний, театр-рукавичка, тіньовий, пальчиковий тощо).
  • Дозволяйте дітям переглядати дитячі передачі, фільми, мультфільми.
  • Організовуйте домашні концерти, на яких діти будуть виконувати не тільки знайомі пісні та таночки, а й придумані.
  • Дозволяйте дітям фантазувати, виявляти творчість.
  • Розвивайте у своїх дітях творчі здібності шляхом відвідування музичних шкіл, театральних гуртків та студій

(Джерело: журнал Практичний психолог – Дитячий садок)


 

     

Рекомендації для батьків:

Формування адекватної харчової поведінки дитини

  • Із раннього віку слід постійно контролювати дотримання дитиною режиму харчування, створюючи певний ритуал приймання їжі.
  • Варто пояснювати дитині, що під час харчування уся її увага має бути зосеред­жена на їжі.
  • Можна підвищувати обізнаність дитини щодо продуктів харчування ігровими методами:   розгадувати загадки про їжу; проводити бесіди-розмірковування; вводити дошкільника в проблемні ситуації, де він має зробити самостій­ний харчовий вибір.
  • Слід формувати смакові звички та культуру поведінки дитини за столом до­брозичливим тоном, виражаючи віру в її потенційні можливості.
  • Батькам слід знати, що діти-дошкільники вразливі, надто довірливі, легко піддаються навіюванню і наслідують дії та вчинки дорослих, тому форму­вання культури харчування залежить від правильності харчової поведінки дорослих.
  • Занепокоєння дорослих, підкреслена увага до того, скільки з'їла дитина, впевненість, що треба їсти більше, або відсутність необхідного контролю за режимом і якістю харчування дитини призводять до порушення харчової поведінки в бік установлення умовно-рефлекторних механізмів психічної потреби в їжі.